Селезінка це орган, що фільтрує кров і захищає імунітет

Селезінка це непарний паренхіматозний орган лімфоїдної системи, який розташовується глибоко в лівому підребер’ї під діафрагмою. Вона важить у середньому 150–200 г, має довжину 10–12 см і виконує роль потужного біологічного фільтра крові. Цей орган не просто пасивно «відпочиває» в черевній порожнині — він активно патрулює кров’яний потік, видаляє зношені клітини, утилізує залізо та миттєво реагує на кров’яні патогени.

У повсякденному житті людина рідко відчуває її присутність, доки не виникають проблеми. Селезінка тісно пов’язана з печінкою, кістковим мозком і лімфатичною системою, тому її стан відбивається на загальному самопочутті, рівні енергії та стійкості до інфекцій. Без неї організм може функціонувати, але з істотними застереженнями щодо імунного захисту.

Селезінка це водночас і «сміттєпереробний завод», і «командний пункт» імунної відповіді, і невеликий резервуар крові. Її унікальна будова — червона та біла пульпа — дозволяє поєднувати механічну фільтрацію з тонкою імунною роботою. Саме тому навіть незначні зміни в її розмірі чи функції можуть сигналізувати про серйозні системні захворювання.

Анатомія та будова селезінки

Селезінка лежить у лівому верхньому квадранті живота, прилягаючи діафрагмальною поверхнею до нижньої частини діафрагми, а вісцеральною — до дна шлунка, лівої нирки, надниркової залози та лівого згину ободової кишки. Вона вкрита щільною сполучнотканинною капсулою з еластичними волокнами та гладкими м’язовими клітинами, які дозволяють органу трохи скорочуватися. Від капсули всередину відходять трабекули, що утворюють каркас.

Паренхіма селезінки поділяється на червону пульпу — основну масу, де відбувається фільтрація крові, та білу пульпу — лімфоїдні структури, відповідальні за імунну відповідь. У червоній пульпі макрофаги в селезінкових тяжах і венозних синусах «з’їдають» старі або пошкоджені еритроцити, тромбоцити, а також бактерії та інші частинки. Гемоглобін розщеплюється з вивільненням заліза, яке повертається в кров у вигляді трансферину, а білірубін потрапляє до печінки.

Біла пульпа складається з періартеріальних лімфатичних піхв (здебільшого Т-лімфоцити) та лімфатичних фолікулів з гермінативними центрами (В-лімфоцити). Особливо важлива маргінальна зона — перехідна ділянка, де В-лімфоцити швидко реагують на полісахаридні антигени капсульованих бактерій. Саме через це відсутність селезінки робить організм уразливим саме до пневмокока, менінгокока та гемофільної палички типу b.

Кровопостачання здійснюється селезінковою артерією — гілкою черевного стовбура. Венозна кров відтікає через селезінкову вену, яка зливається з верхньою брижовою веною й формує ворітну вену. Іннервація — гілки селезінкового сплетення. Додаткові селезінки (аксесуарні) трапляються у 10–30 % людей і можуть гіпертрофуватися після видалення основного органу.

Функції селезінки в організмі

Головна роль селезінки — фільтрація крові. Щодня вона «перевіряє» сотні мільярдів клітин, видаляючи ті, що завершили свій життєвий цикл або пошкоджені. Це не просто утилізація: залізо з гемоглобіну повертається в обіг, а продукти розпаду використовуються для синтезу нових клітин. У стані стресу або крововтрати капсула та трабекули скорочуються, викидаючи додатковий об’єм крові в загальний кровотік — своєрідний «аварійний резерв».

Імунна функція не менш важлива. Селезінка — найбільший периферичний лімфоїдний орган. Вона продукує лімфоцити, формує антитіла, особливо проти антигенів, що циркулюють у крові. Маргінальна зона дозволяє швидко реагувати на бактерії з капсулою, які уникають фагоцитозу в інших органах. Крім того, селезінка синтезує деякі біологічно активні речовини, що регулюють еритропоез у кістковому мозку.

У ембріональному періоді селезінка виконує універсальну кровотворну функцію — утворює всі формені елементи крові до того, як цю роль повністю перебирає кістковий мозок. У дорослої людини ця здатність зберігається лише частково при крайній необхідності.

Захворювання селезінки: від збільшення до розриву

Найчастіша проблема — спленомегалія, тобто збільшення селезінки понад нормальні розміри. Причини систематизують за механізмами:

Таблиця 1. Основні категорії причин спленомегалії

Симптоми спленомегалії часто неспецифічні: відчуття важкості або болю в лівому підребер’ї, раннє насичення під час їжі, біль у лівому плечі (симптом Кера при подразненні діафрагми). При значному збільшенні можливі анемія, тромбоцитопенія або, навпаки, тромбоцитоз, часті інфекції.

Розрив селезінки — невідкладний стан, найчастіше внаслідок травми живота або спонтанний при масивній спленомегалії. Ознаки внутрішньої кровотечі: різкий біль, падіння тиску, блідість, запаморочення. У таких випадках часто потрібне термінове хірургічне втручання.

Діагностика та сучасні методи обстеження

Першим кроком залишається фізикальне обстеження — пальпація та перкусія. Однак найбільш інформативним і безпечним методом є ультразвукове дослідження: воно дозволяє оцінити розміри, структуру, наявність осередкових змін без опромінення. Комп’ютерна томографія з контрастом незамінна при травмах та для планування операцій. Магнітно-резонансна томографія дає додаткову інформацію про судинне русло та м’які тканини.

Лабораторні тести включають загальний аналіз крові з мазком (пошук тілець Хауелла–Жоллі як маркера гіпосленізму), біохімію, коагулограму. У складних випадках застосовують сцинтиграфію або навіть діагностичну лапароскопію.

Лікування: коли потрібна спленектомія та сучасні альтернативи

Показання до видалення селезінки включають розрив, симптоматичну спленомегалію, що не піддається консервативному лікуванню, тяжкі гематологічні захворювання (ідіопатична тромбоцитопенічна пурпура, спадковий сфероцитоз), певні стадії лімфом та абсцеси.

Сучасна хірургія віддає перевагу лапароскопічному доступу — менше травми, швидше відновлення. При доброякісних станах і в дітей намагаються виконати часткову спленектомію, щоб зберегти імунну функцію. У травматології все частіше застосовують ангіоемболізацію селезінкової артерії як альтернативу повному видаленню.

Після тотальної спленектомії ризик інфекцій зростає, особливо в перші роки. Найнебезпечніша — блискавична постспленектомічна інфекція (OPSI), спричинена переважно пневмококом. Смертність без своєчасного лікування historically сягала 50–80 %, хоча сучасна терапія значно покращує прогноз.

Важливо пам’ятати: навіть після вакцинації ризик зберігається десятиліттями, тому пацієнти повинні негайно звертатися по допомогу при будь-якій лихоманці вище 38,3 °C.

Життя після видалення селезінки та підтримка здоров’я

Багато людей після спленектомії ведуть повноцінне активне життя. Печінка, кістковий мозок і лімфатичні вузли частково беруть на себе функції фільтрації. Проте організм втрачає здатність швидко реагувати на капсульовані бактерії, тому профілактика стає ключовою.

Сучасні рекомендації (2025–2026) передбачають вакцинацію проти пневмокока (PCV20 або PCV21), гемофільної палички типу b, менінгококів (MenACWY та MenB) — зазвичай до або незабаром після операції, з подальшими бустерними дозами. Щорічна вакцинація проти грипу також обов’язкова. Деяким пацієнтам призначають профілактичні антибіотики або «стенд-бай» препарати на випадок інфекції.

Пацієнтам рекомендують носити медичний браслет з інформацією про відсутність селезінки. У повсякденному житті варто уникати екстремальних травм живота, своєчасно лікувати інфекції та регулярно проходити обстеження.

Селезінка — це тихий, але незамінний страж внутрішнього середовища організму. Розуміння її ролі допомагає вчасно помітити проблеми та правильно реагувати на них. У сучасній медицині все більше уваги приділяють збереженню цього органу або мінімізації наслідків його відсутності, а пацієнти отримують чіткі інструменти для безпечного життя.