Хто така Клара Цеткін — ініціаторка 8 березня

Клара Цеткін — німецька марксистка, журналістка і політична діячка, яка на початку XX століття перетворила боротьбу робітниць на організовану міжнародну силу. Саме вона у 1910 році запропонувала щорічний день солідарності жінок, що згодом став Міжнародним жіночим днем 8 березня. Її життя пройшло між еміграцією, редагуванням газети «Die Gleichheit», антивоєнними конференціями та депутатством у Рейхстагу, де вона до останнього виступала проти нацизму.

Ця жінка ніколи не відділяла жіночу емансипацію від класової боротьби. Для неї права робітниць були невіддільні від загальної перемоги пролетаріату, а буржуазний фемінізм здавався половинчастим і лицемірним. Через десятиліття її ідеї продовжують впливати на дискусії про рівність праці, політичну участь жінок і антифашистський опір.

У саксонському селі Відерау 5 липня 1857 року народилася Клара Жозефіна Айснер. Батько, Готфрід Айснер, працював сільським учителем і органістом місцевої кірхи, мати Жозефіна походила з освіченої сім’ї й підтримувала ранній жіночий рух. Дівчинка росла в атмосфері, де книги і розмови про справедливість були звичайною справою. У 1874–1878 роках вона навчалася в педагогічному семінарі Августи Шмідт у Лейпцигу — одному з найкращих закладів для жінок того часу. Там Клара познайомилася з російськими студентами-емігрантами, серед яких був і майбутній супутник життя Осип Цеткін.

У 1878 році вона вступила до Соціалістичної робітничої партії Німеччини. Коли Бісмарк запровадив «Винятковий закон проти соціалістів», Клара була змушена покинути батьківщину. Спочатку Цюрих, потім Париж. У 1882 році вона переїхала до французької столиці, де вже жив Осип. Вони ніколи офіційно не одружувалися — шлюб позбавив би Клару німецького громадянства, — але вона взяла його прізвище. У крихітній квартирі на Монмартрі народилися двоє синів: Максим у 1883-му і Костянтин у 1885-му. Роки в Парижі були роками бідності: Осип перекладав і писав статті, Клара працювала прачкою і водночас готувала матеріали для соціалістичної преси.

У 1889 році Осип помер від туберкульозу. Клара залишилася сама з двома маленькими дітьми. Того ж року на Установчому конгресі Другого Інтернаціоналу в Парижі вона виголосила промову про роль жінок у революційній боротьбі. Ця промова стала поворотним моментом: відтоді її ім’я почали знати далеко за межами німецьких соціал-демократичних кіл.

Повернення до Німеччини і газета «Die Gleichheit»

Після скасування антисоціалістичних законів у 1890 році Клара повернулася на батьківщину. У 1891–1892 роках вона очолила редакцію жіночої газети Соціал-демократичної партії «Die Gleichheit» («Рівність»). Двадцять п’ять років поспіль вона перетворювала це видання на потужний інструмент мобілізації робітниць. Тираж зростав, статті про умови праці, охорону материнства, рівну оплату за рівну роботу читали тисячі жінок по всій Європі. Фінансувати газету певний час допомагав навіть промисловець Роберт Бош, хоча його погляди були далекі від марксизму.

Клара чітко розмежовувала пролетарський жіночий рух і буржуазний фемінізм. Останній, на її думку, обмежувався вимогами виборчих прав для освічених і заможних жінок, ігноруючи потреби робітниць. Вона наполягала: справжнє звільнення жінок можливе лише разом із знищенням капіталістичної експлуатації. Ця позиція зблизила її з Розою Люксембург і Карлом Лібкнехтом, але віддаляла від поміркованої частини партії.

Міжнародний жіночий день: як народилася ідея

У серпні 1910 року в Копенгагені зібралася Друга Міжнародна конференція соціалісток. Серед ста делегаток із сімнадцяти країн Клара Цеткін і Луїза Ціц запропонували запровадити щорічний день, коли жінки всіх країн одночасно виходитимуть на вулиці з вимогами рівності. Ідею схвалили одноголосно. Перший Міжнародний жіночий день відзначили 19 березня 1911 року. Дата згодом змінилася на 8 березня — на згадку про страйк текстильних робітниць у Росії 1917 року.

Клара бачила цей день не як свято квітів і привітань, а як день боротьби. Вона писала, що капіталізм тисне на жінок особливо жорстоко: низькі зарплати, відсутність охорони материнства, подвійне навантаження дому і фабрики. Міжнародний жіночий день мав стати днем міжнародної солідарності пролетарок, а не окремою «жіночою» акцією.

Війна, Спартаківський союз і комуністична партія

Коли у 1914 році почалася Перша світова війна, керівництво СДПН підтримало військові кредити. Клара, Роза Люксембург і Карл Лібкнехт категорично відмовилися. У 1915 році Цеткін організувала в Берні міжнародну жіночу конференцію проти війни. Її заарештували, але вона продовжувала агітувати. У 1916 році разом із товаришами вона створила Спартаківський союз, який у 1919 році став основою Комуністичної партії Німеччини.

З 1920 по 1933 рік Клара була депутаткою Рейхстагу від КПН. У 1932 році, як найстарша за віком депутатка, вона відкрила сесію парламенту. Попри слабке здоров’я і майже повну сліпоту, вона виголосила сорокахвилинну антинацистську промову, закликаючи до єдиного фронту проти фашизму. Це був її останній великий виступ на німецькій землі.

Останні роки і спадщина

Після приходу Гітлера до влади у січні 1933 року Комуністичну партію заборонили. Клара виїхала до Радянського Союзу. 20 червня 1933 року вона померла в Архангельському під Москвою у віці майже сімдесяти шести років. За свідченнями близьких, останнім її словом було ім’я Рози Люксембург.

Спадщина Клари Цеткін виходить далеко за межі дати 8 березня. Вона довела, що жіночий рух може бути частиною широкої соціальної боротьби, а не окремою «жіночою справою». Її газета «Die Gleichheit» стала школою політичної грамотності для тисяч робітниць. Антивоєнна позиція під час Першої світової війни показала, що пацифізм і соціалізм можуть іти рука об руку. А її остання промова в Рейхстагу залишилася символом моральної стійкості перед обличчям нацизму.

Дані таблиці зібрані на основі матеріалів Британської енциклопедії та української Вікіпедії.

Сьогодні ім’я Клари Цеткін рідко звучить у повсякденних розмовах, але її робота продовжує жити в кожній демонстрації за рівні права, у кожній вимозі рівної оплати праці і в самій ідеї, що жіноча свобода неможлива без соціальної справедливості. Вона не шукала легких шляхів і не робила знижок на стать. І саме тому її історія залишається актуальною навіть через майже століття після смерті.