Алекс Купер — від бессарабського села до ресторанної імперії

Алекс Купер народився в селі Лиман Татарбунарського району на Одещині, у серці Бессарабії — регіону, де українські, кримськотатарські, болгарські та гагаузькі традиції переплітаються в кожній страві та кожній родинній історії. Сьогодні він керує мережею з 13 закладів в Україні та Великій Британії, а його річний виторг у 2024 році сягнув близько 500 мільйонів гривень. Це не просто історія про ресторани. Це історія про те, як людина з села, де все починається з землі та чесної праці, побудувала бізнес, що поєднує ностальгію, експерименти та чітке розуміння: ресторанний бізнес на 99 % «несправжній», бо продати його можна лише через гудвіл.

Його шлях демонструє, як локальні корені стають глобальною перевагою. Від перших бургерів 2013 року до фуд-холів, що змінили уявлення українців про вуличну їжу, і до лондонського Tatar Bunar, де борщ подають як спільну страву на двох-трьох осіб за 45 фунтів. Алекс не просто відкриває заклади — він будує компанію з власною фермою в Житомирській області, керамічною студією та амбіціями щодо Michelin-зірки. Для початківців його приклад показує, що успіх народжується з дії, а не з нескінченних роздумів. Для досвідчених підприємців — це урок системного мислення, вертикальної інтеграції та роботи з командою в умовах невизначеності.

Дитинство в Бессарабії: земля, що формує смак і характер

Село Лиман — це не просто точка на мапі. Це місце, де кожна родина мала свій город, а кухня збирала за столом різні культури. Бессарабська гастрономія — це не тільки український борщ чи мамалига. Це кримськотатарські чебуреки, янтики, сарма, квашені томати, бахчисарайський шашлик і особлива гостинність, коли гість стає частиною родини. Алекс часто згадує, що саме ці спогади лягли в основу концепції «Селям» — закладу, де шеф Енвер Таїров відтворює атмосферу кримськотатарського дому з картинами Анни Гідори та інтер’єром від студії I’m Design.

Дитинство навчило його цінувати продукт. Не модні інгредієнти з Instagram, а те, що росте поруч і має справжній смак. Коли пізніше Алекс почав експериментувати з форматами, він завжди повертався до цього коріння. Навіть у Лондоні меню Tatar Bunar адаптували під британців, але з українсько-татарським акцентом: банош з бичачими хвостами став хітом, а чибіри — несподіваним відкриттям для місцевих.

Перші кроки: бургери, фуд-трак і перші 20 тисяч доларів

У 2013 році Алекс почав з бургерної. Не з грандіозної ідеї, а з конкретної дії. Перші серйозні гроші — 20 тисяч доларів — він заробив на франшизі бургерної в Дніпрі та одразу інвестував у новий проект «Молодість». Це був ностальгічний заклад про молодість, де інтер’єр і меню викликали емоції, а не просто ситість.

Потім з’явився фуд-трак з пастою. Кожен новий формат ставав уроком. Алекс не боявся закривати те, що не спрацювало. Пізніше він скаже: помилки — це не провал, а досвід, який дозволяє не боятися відкривати й закривати заклади. Саме ця філософія допомогла йому через 12 років перейти від «купи проектів» до створення справжньої ресторанної компанії.

Фуд-холи: революція, що почалася в Одесі

2017 рік став поворотним. Шість закладів об’єднали в Odesa Food Market на вулиці Рішельєвській в Одесі. Інвестиції склали 300–350 тисяч доларів. Це був один з перших фуд-холів в Україні — формат, де гість сам обирає, що і де їсти, а орендарі отримують готову аудиторію. Через три роки ринок перезапустили з майже 20 корнерами.

У 2018–2019 роках за аналогічною моделлю з партнером Михайлом Бейліним відкрили Kyiv Food Market. Проект став точкою тяжіння для киян і туристів. Алекс зізнається: спочатку він будував окремі заклади. Лише згодом зрозумів, що справжня сила — в компанії, яка має власні цілі, структуру та прозору фінансову звітність.

Експерименти без страху: «Молодість», Shalom, «Селям», Avi та інші

Алекс ніколи не зупинявся на одному форматі. «Молодість» — ностальгія про 90-ті та 2000-ті. Shalom — сучасний ізраїльський стрітфуд з цілою куркою в лафі замість звичної шаурми (проект з Андрієм Родіонцевим). «Селям» — кримськотатарсько-єврейська гостинність з акцентом на чебуреки, сарму та особливу атмосферу. Avi Kiosk — ізраїльський вуличний формат з швармами та айраном. Cacho e Pepe — італійська траторія, що замінила азійський Tachinomi.

Деякі проекти закривалися — наприклад, «Наталка». Але Алекс не вважає це поразкою. Кожен закритий заклад — це знання про те, що не працює в конкретному місці чи з конкретною аудиторією. У 2024 році він відкрив чотири нові ресторани. Загалом мережа налічує 13 закладів в Україні та Великій Британії.

Війна як випробування і можливість

Повномасштабне вторгнення стало жорстоким тестом. Багато ресторанів закрилися, власники виїхали. Алекс залишився і продовжив працювати. Він говорить, що криза дала шанс працювати з новими людьми — 90 % успіху в ресторані залежить від команди, яку вдалося зібрати, мотивувати та навчити.

Деякі приміщення відновлювали буквально з напівзруйнованого стану. Це стало для нього «guilty pleasure» — задоволенням від будівництва та перетворення простору. Навіть у найскладніші моменти Алекс відкривав нові формати, бо вірив: ринок потребує якісного продукту та чесного підходу.

Від проектів до компанії: ферма, кераміка та системність

Сьогодні Алекс бачить себе не просто власником закладів, а головою R&D-відділу та власником компанії. Він купив маєток у Житомирській області, щоб створити власну ферму — вирощувати помідори, контролювати якість продуктів від землі до тарілки. Це вертикальна інтеграція, яка дає конкурентну перевагу в умовах зростання цін та нестабільної логістики.

Паралельно розвивається проєкт NINETEEN — стартап для нересторанних напрямків. Вже працює керамічна студія, яка випускає чашки, брелоки та посуд. Планується відкрити магазин кераміки Sholomitska в Києві. Алекс хоче, щоб компанія мала прозору структуру, чіткі частки партнерів (всі проекти — з трьома непублічними українськими бізнесменами) та власні торгові марки.

Лондон: Tatar Bunar і шлях до Michelin

У 2025 році Алекс став співвласником ресторану Tatar Bunar у Лондоні. Заклад відкрили 9 квітня, і він одразу привернув увагу. Борщ подають у горщику на двох-трьох осіб з десятьма варіаціями сала та хліба — британці сприйняли це як аналог рамену. Банош з бичачими хвостами та інші адаптовані страви стали хітами.

Хоча спочатку це був формат сільської кухні, зараз Алекс планує доопрацювати меню та сервіс, щоб потрапити до гіда Michelin. «Ми точно попадемо в «тусовку». Бессарабський ресторан, скоріш за все, буде в гіді», — каже він. Це не про зірку заради зірки. Це про те, щоб довести: українська та бессарабська кухня можуть бути на рівні найвищих світових стандартів.

Філософія, яка працює: чесність, люди та продукт

Алекс часто повторює: «Я не найкращий ресторатор і ніколи ним не стану. У мене не найсмачніша їжа. Але я найчесніший чувак, який займається ресторанами». Ця чесність — основа всього. Він не шукає інвесторів ззовні (навіть відхилив пропозицію від МХП), не продає франшизи та не женеться за швидкими грошима.

Головний двигун бізнесу — люди. Завдання власника — щоб найкращі спеціалісти займали найкращі місця та заробляли більше. Конкуренція стимулює якість: чим більше платиш кухарям, тим вищий рівень. Гості готові платити 300 гривень за лимонад, якщо інгредієнти найкращі.

Алекс критично ставиться до себе. 90 % його розмов — про те, що можна змінити. Він не зупиняється на досягнутому і не рефлексує над успіхом. Кожен проект потребує часу, інновацій та постійного руху вперед.

Алекс Купер продовжує рухатися. Найближчими планами — чотири нові заклади в Україні (три італійські та один кримськотатарський), розвиток ферми під Житомиром, розширення керамічного напрямку та робота над Michelin для лондонського проекту. Його історія доводить: справжній успіх народжується не з ідеальних умов, а з чесної праці, любові до продукту та вміння чути землю, з якої ти вийшов.