Ян Бачинський: митець, що квірує наративи війни та ідентичності

Ян Бачинський народився 1991 року у Львові й уже понад десятиліття формує один із найгостріших і водночас найніжніших голосів у сучасному українському мистецтві. Художник, куратор і кінорежисер, він перетворює особистий досвід — від квір-ідентичності до вимушеного кочування під час повномасштабного вторгнення — на твори, що зшивають розірвані нитки колективної пам’яті. Його метод індукції — рух від інтимного переживання до ширшого соціального полотна — дозволяє говорити про великі теми без пафосу, але з точністю хірурга й теплотою друга.

Практика Бачинського охоплює відео, інсталяції, перформанси та рисунки, а філософія свідомо уникає голої трагедії. Натомість митець обирає трагічну комедію: там, де війна й консервативне середовище намагаються стерти маргінальні історії, він створює альтернативні візії — утопічні мрії про майбутнє, вбудовані в реальність сьогодення. Співзасновник проєкту Queer.War.Archive, запущеного 2024 року, він документує життя української квір-спільноти, роблячи невидимий досвід видимим і зберігаючи його як живий архів опору та любові.

У травні 2025 року на першій персональній виставці річного циклу артплатформи Spilne Art — «Час вилизує своїх дітей» — Бачинський показав, як звичайні речі стають носіями душі. Одяг, залишений під час дворічного кочування країнами Шенгену й Грузії, радянські ялинкові прикраси, вишиті подушки та бабусина жилетка перетворилися на тканині барельєфи й скульптури. Це не просто спогади, а акт оживлення того, що здавалося втраченим назавжди.

Ранні роки та шлях до мистецтва

Дитинство й юність Яна Бачинського пройшли у Львові — місті, де історичні наративи постійно переписувалися, а особисті історії часто залишалися в тіні. Змалку він спостерігав, як змінюються офіційні версії минулого, і водночас переживав власну відмінність у середовищі, де квір-ідентичність рідко знаходила відкритий простір. Бідність, яку митець згадує як частину свого досвіду, стала не лише матеріальною умовою, а й призмою, крізь яку він пізніше почав бачити соціальні та політичні виміри реальності.

У підліткові роки Бачинський уже експериментував із перформансами та втручаннями в публічний простір. Разом із однодумцями він долучався до сквот-культури та намагався стримувати процеси джентрифікації, що витісняли з міста тих, хто не вписувався в нові комерційні правила. Ці ранні дії заклали фундамент його подальшої практики: мистецтво для нього ніколи не було відірваним від життя, а завжди — інструментом впливу на нього.

Освіта, що сформувала унікальний погляд

2013 року Ян Бачинський закінчив філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософська освіта дала йому інструменти для глибокого аналізу влади, мови та тілесності — теми, які згодом стали центральними в його роботах. 2015 року він пройшов курс у Method Fund, а 2019-го здобув магістерський ступінь у галузі мультимедіа в Академії мистецтв у Щецині (Польща).

Саме поєднання філософії з практичними навичками роботи з відео та інсталяціями дозволило Бачинському вільно рухатися між концептуальним і матеріальним. Він навчився не просто фіксувати реальність, а перебудовувати її — створювати простори, де глядач може відчути себе не пасивним спостерігачем, а співучасником.

Художня практика: індукція та трагічна комедія

Мистецька робота ніколи не закінчується — немає вихідних і відпусток. Матеріал для неї надходить з усіх боків, і щоб не потонути, його потрібно переосмислити, переварити й вдячно повернути світу.

Бачинський свідомо обирає метод індукції: починає з конкретного особистого досвіду — свого тіла, своєї історії, свого одягу — і розгортає його до колективного рівня. Так індивідуальна історія квір-людини в Україні часів війни стає дзеркалом, у якому відбиваються ширші процеси: стирання маргінальних наративів, боротьба за видимість, пошук утопії посеред руїн.

Замість того щоб нагнітати трагедію й деморалізувати, митець пропонує трагічну комедію. Він бачить інший бік світу — той, де навіть у найважчі часи зберігається здатність до радості, любові й створення альтернатив. Його мистецтво не заперечує біль, але відмовляється дозволити йому стати єдиною правдою. Це позиція, що вимагає мужності: у суспільстві, де від художника часто очікують «свідчення жаху», Бачинський обирає давати надію через форму й гумор.

Ключові кінематографічні роботи

Кіно для Бачинського — один із найдемократичніших медіумів. Воно дозволяє вийти за межі галерейної еліти й торкнутися ширшої аудиторії. Серед найбільш відомих робіт — «Дідова шкіра» (2020, 4 хв 45 с). Короткий, але щемливий фільм досліджує спадщину, тілесність і те, як сімейні історії проникають у наше сприйняття власної ідентичності.

«Товариство секта» (2020, 34 хв) — це вже повноцінне занурення в реакції людини на агресивне консервативне середовище та традиційний уклад. Митець не просто фіксує конфлікт, а шукає в ньому точки опору й можливості для утопічних фантазій про майбутнє.

«90-ті дні війни» (2022, 15 хв 53 с) та «Що робити?» (2021, 15 хв 50 с) зняті безпосередньо в період повномасштабного вторгнення. Вони фіксують не лише зовнішні події, а внутрішній стан людини, яка намагається зберегти сенс і зв’язок зі світом, коли все навколо руйнується. У цих роботах особливо яскраво проявляється метод Бачинського: особисте переживання стає містком до колективного досвіду тисяч людей.

Queer.War.Archive: збереження невидимого досвіду

2024 року Ян Бачинський разом із колегами заснував проєкт Queer.War.Archive. Це не просто архів — це жива платформа, що документує життя української квір-спільноти в умовах повномасштабної війни та поширює ці знання як в Україні, так і за її межами. У час, коли багато історій ризикують бути стертими або замовчаними, цей проєкт стає актом культурного опору та турботи про майбутнє.

Бачинський підкреслює: мистецтво, яке він створює, має бути доступним. Тому останнім часом він усе більше працює з відео та публічним простором — медіумами, що дозволяють торкнутися людей далеко за межами елітарного мистецького кола. Він навіть розмірковує про можливий відхід від галерейного світу на користь масової культури, щоб теорія, яку художники розвивають, мала міцніший зв’язок із реальною практикою.

«Час вилизує своїх дітей»: матеріальні метаморфози 2025 року

Виставка, що відкрилася на початку травня 2025 року в просторі Peremoga на Ярославовому Валу в Києві, стала для Бачинського своєрідним щоденником, матеріалізованим у тканині. Два з половиною роки кочування з однією валізою залишили по собі одяг, який митець не викидав, а перетворював на барельєфи та напівскульптури. Тканина тут виступає стіною, а знайдені предмети — випуклими елементами, що буквально «випирають» із площини, ніби спогади, які не дають себе забути.

Серед робіт — «Уяви сонячний день», створена з бабусиної жилетки й присвячена любові. Радянські ялинкові прикраси, вишиті подушки та інші «звичайні речі» отримали нове життя. Бачинський розмірковує: «Спірно, що й люди мають душу, але якщо вже користуватися цим загадковим словом у звичаєвому дусі, то є ж щось таке про „вкладати душу“ в предмети. І ось ця вкладена кимось та колись душа продовжує існувати в предметі, навіть коли її автор більше не живе».

Час вилизує своїх дітей перед тим, як їх з’їсти.

Ця фраза, яку митець повторює як манtru, точно передає подвійність часу: він і лікує, і поглинає. Виставка стала актом перетворення смутку на радість, повернення до покинутих буднів і воскресіння того, що здавалося назавжди втраченим.

Визнання, колекції та міжнародна присутність

Роботи Яна Бачинського експонувалися в PinchukArtCentre у Києві, Національній галереї мистецтв Захента у Варшаві, Національному художньому музеї імені Чюрльоніса у Каунасі. Деякі твори увійшли до постійної колекції Варшавського музею сучасного мистецтва та інших інституцій. Міжнародні виставки в США, Чехії, Німеччині, Польщі та Італії підтверджують, що його голос лунає далеко за межами України.

У 2025 році, попри всі виклики воєнного часу, Бачинський продовжує працювати й виставлятися. Його практика — живий доказ того, що мистецтво не зупиняється навіть тоді, коли здається, що світ завмер.

Місце в українському квір-мистецтві та культурному ландшафті

Українське квір-мистецтво останніми роками переживає потужний підйом. Художники й художниці досліджують теми тілесності, бажання, прав меншин та впливу війни на найвразливіші спільноти. Ян Бачинський посідає в цьому полі особливе місце: він не лише фіксує реальність, а й активно її перебудовує. Його роботи стають частиною ширшого руху, де мистецтво виконує функцію і свідчення, і утопічного проєктування, і терапії.

Для початківців його творчість — доступний вхід у складний світ сучасного мистецтва: зрозумілі матеріали (одяг, знайдені предмети), щирі історії, відсутність зарозумілого теоретизування. Для просунутих читачів — це глибока рефлексія над владою наративів, тілесністю як полем бою та можливостями мистецтва створювати альтернативні світи навіть у найтемніші часи.

Чому творчість Яна Бачинського важлива саме зараз

У 2026 році, коли війна триває, а суспільство шукає нові форми пам’яті та опору, роботи Бачинського пропонують не лише документ, а й інструмент для переосмислення. Вони нагадують: навіть у найважчі часи людина здатна не лише виживати, а й творити красу, зберігати ніжність і мріяти про інший світ. Його мистецтво — це одночасно дзеркало й вікно: у ньому ми бачимо себе й водночас уявляємо, ким можемо стати.

Для тих, хто тільки відкриває сучасне українське мистецтво, Ян Бачинський стає провідником у світ, де складні теми розкриваються через прості, але глибоко емоційні образи. Для тих, хто вже знайомий із квір-мистецтвом та воєнною тематикою, він пропонує нові шари — філософську глибину, матеріальну поезію та безкомпромісну віру в силу альтернативних наративів. Його голос — один із тих, що допомагають не просто зафіксувати епоху, а й пережити її з гідністю та надією.