Оксана Пекун: співачка, чий голос зцілює серця нації

Оксана Пекун — це голос, який уже понад тридцять років звучить у серцях мільйонів українців. Народна артистка України, естрадна співачка та телеведуча, вона поєднує в своїй творчості щирість народної пісні з динамікою сучасної естради. Її хіти не просто грають на радіо — вони стають частиною сімейних свят, весіль, спогадів про юність і водночас підтримкою в найважчі часи.

Від тернопільських шкільних ранків до великих сцен країни та нових релізів 2026 року Оксана Пекун демонструє, що справжнє мистецтво живе довго, коли воно йде від землі та любові до людей. Її шлях — це історія про силу голосу, відданість справі та вміння залишатися собою навіть тоді, коли навколо вирують події.

Сьогодні, коли українська пісня переживає нове відродження, творчість Пекун нагадує: коріння дає силу, а щирість — крила. Вона продовжує випускати свіжі треки, виступати на концертах і дарувати надію, що навіть у найтемніші ночі мелодія здатна зігріти та об’єднати.

Дитинство серед мелодій Тернополя

У серці Тернополя, де вулиці зберігають спогади про давні ярмарки та де лунає тихий шепіт карпатських мелодій, 2 листопада 1969 року народилася Оксана Пекун. Місто з його озером, театрами та сильним українським духом стало першим акордом її долі. Уже в ранньому дитинстві дівчинка виявляла незвичайну пристрасть до співу — виступи на дитячих ранках у садочку, де вона грала Снігуроньку чи Червону Шапочку, стали першими кроками до великої сцени.

Батьки підтримували її інтерес, а сама Оксана з шести років закохалася в музику після перегляду фільму «Жінка, яка співає». Вона співала всі пісні Алли Пугачової, відчуваючи, як голос наповнює дім теплом і силою. Навчання в загальноосвітній школі № 10 та музичній школі № 2 імені Михайла Вербицького дало міцну базу. Хорова студія «Зоринка» під керівництвом Ізидора Доскоча стала місцем, де талант розквітав по-справжньому — Оксана стала її першою випускницею.

Закінчивши з відзнакою Тернопільський педагогічний інститут (нині Національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка) за спеціальністю «вчитель початкових класів і музики», вона вже знала: сцена кличе сильніше за шкільну дошку. Участь у інститутському вокально-інструментальному ансамблі «Молодість» під керівництвом композитора Олександра Бурміцького подарувала перші авторські пісні — «Кав’ярня кохання» та «Не залишай» на вірші Олени Лайко. Ці твори отримали дипломи фестивалів і показали: голос Пекун має особливий тембр — теплий, об’ємний, з народним колоритом, який одразу чіпляє за душу.

Від шкільної сцени до перших зірок

Професійний шлях розпочався з участі у фестивалі «Червона рута-91». Це був час, коли українська естрада шукала нові обличчя, а Пекун принесла свіжий, щирий звук. Лауреатство на конкурсі «Доля» (1994, Чернівці), перемога на телевізійному конкурсі «Мелодія» (1996, Львів), перша премія на міжнародному конкурсі «Романси Славутича» (1995), диплом «Слов’янського базару» (1995) та друга премія конкурсу імені Клавдії Шульженко — усе це склало міцний фундамент кар’єри.

Важливим поворотом стала співпраця з продюсером Володимиром Коваленком. Пісня «Відлітаю, прощай» Олега Макаревича на вірші Олени Лайко кардинально змінила її сценічний образ. З’явилися динамічніші аранжування, балет, справжні шоу-елементи. Кліпи «Ти будеш мій», «Відлітаю, прощай», «Зелен клен» (режисер Віктор Підгурський) та «Доле моя» (з мультиплікаційними вставками) заполонили екрани.

Пісні Пекун дванадцять років поспіль ставали шлягерами року на фестивалі «Шлягер року», отримуючи «золоті» диски. Серед них — «Вперше», «Квіти в дарунок», «Дика орхідея», «Танець ай-яй-яй», «Гори-гори ясно», «Осінь», «Я без тебе», «За любов і волю», «Мамо», «Доле моя». Особливе місце посідає «Зелен клен» Ігоря Поклада та Юрія Рибчинського — її визнали шлягером ХХ століття. Ця пісня звучить на кожному українському весіллі, бо в ній — і туга, і надія, і глибока любов до рідної землі.

Хіти, що стали частиною української душі

Коли лунає «Зелен клен», зал завмирає, а потім вибухає оплесками — люди співають разом, навіть якщо чують її вперше. Голос Оксани Пекун має рідкісну властивість: він водночас потужний і ніжний, з легким народним присмаком, який робить кожну пісню близькою. Вона не просто виконує — вона проживає кожну історію, чи то про перше кохання, чи про материнську тугу, чи про розлуку.

Еволюція стилю вражає. Ранні твори — ліричні балади з камерним звучанням. Пізніше з’являється драйв, сценічні шоу, поєднання естради з фольклорними мотивами. Це не випадковість: Пекун завжди підкреслює, що ми всі «пішли з села», що українська пісня має рости з землі. Саме тому її репертуар так легко лягає на серце і початківцям, і тим, хто давно шукає глибші смисли в музиці.

У 2020-х роках з’явилися нові треки — «Білі квіти», «Птаха вільная», «Червоною калиною», «Коля — інша доля», «Весно», «Посміхнися ти». Вони зберігають фірмовий почерк: мелодійність, щирість текстів і голос, який не старіє.

Телебачення як нова сцена: «Фольк-music» і місія

У 2008 році на UA: Перший вийшла програма «Фольк-music» — проєкт Володимира Коваленка, в якому Оксана Пекун стала музичним керівником і ведучою. Десять років вона разом з командою повертала українцям інтерес до народної пісні, поєднуючи її з сучасними аранжуваннями. Програма номінувалася на «Телетріумф», стала фіналістом Креативного форуму Євробачення авторських форматів у Берліні 2014 року.

Для багатьох родин «Фольк-music» стала вікном у світ української культури. Діти та онуки разом з батьками відкривали для себе «Щедрик», колядки, ліричні народні пісні в новому звучанні. Пекун не просто вела — вона жила кожним випуском, бо вірила: українська пісня має бути мелодійною, актуальною, журливою й веселою, щоб зачіпати струни душі будь-якої людини.

Цей досвід зробив її не лише співачкою, а й справжнім хранителем культурної спадщини. У часи, коли естрада часто йшла шляхом копіювання західних трендів, «Фольк-music» нагадувала: своє — найцінніше.

Особисте щастя крізь випробування

За яскравою сценічною посмішкою стоїть сильна жінка, яка пройшла непростий шлях до особистого щастя. Пекун неодноразово говорила про «сімейне прокляття» — у її роду жінки часто жили без справжньої любові. Вона вирішила розірвати цей ланцюг. Знайомство з Володимиром Коваленком на фестивалі «Мелодія» у 1990-х стало доленосним. Кохання спалахнуло з першого погляду, але обоє мали сім’ї. Вони зустрічалися майже чотири роки, чекаючи слушного моменту, щоб не травмувати дітей.

У 1998 році Коваленко переїхав до Києва разом з Оксаною — сміливий крок для обох. Шлюб триває вже понад тридцять років. Разом вони виховують дітей і радіють онукам. Володимир став не лише чоловіком, а й продюсером, співавтором багатьох проєктів. Їхня історія — приклад того, як справжнє кохання дає сили творити й долати труднощі.

Пісня в часи випробувань: позиція і підтримка

Коли почалася повномасштабна війна, Оксана Пекун не зупинилася. Вона виступала перед військовими, на благодійних концертах, вірила і вірить: «Наш народ підніме червону калину і переможе ненависного ворога». У інтерв’ю вона відверто говорила про важливість єдності, критикувала тих, хто забув про Батьківщину, і водночас закликала берегти «цвіт нації» — молодь, яка захищає країну.

Її творчість у цей період набула нового звучання — ще більш глибокого й об’єднавчого. Пісні про волю, про матерів, про рідну землю стали особливо затребуваними. Сцена для неї — і робота, і джерело сили. Навіть коли скасовувалися концерти через тривоги, вона знаходила способи бути з людьми — онлайн, на менших майданчиках, у госпіталях.

Спадщина і нові акорди в 2026 році

Сьогодні Оксана Пекун — це не просто зірка минулого. У 2025–2026 роках вона активно гастролює, випускає нові сингли («Білі квіти», «Коля — інша доля», «Посміхнися ти», «Весно»), бере участь у театральних проєктах і продовжує радувати фанатів. Ювілейні концерти в Тернополі, виступи у Львові, Києві та інших містах збирають повні зали.

Її голос не втратив свіжості — він став ще глибшим, з нотками мудрості. Пекун доводить: вік для справжньої артистки — це не цифра, а стан душі. Вона залишається вимогливою до себе, щирою з публікою і відданою українській пісні.

Оксана Пекун залишається тією рідкісною артисткою, чия творчість не просто розважає — вона лікує, об’єднує та надихає. У кожній її пісні чується земля, на якій вона виросла, і любов до людей, для яких вона співає.

Коли в 2026 році лунає новий трек або на сцені з’являється жінка з теплою усмішкою і потужним голосом, зал встає — бо це не просто концерт. Це зустріч з часткою української душі, яка продовжує жити, творити і вірити в перемогу.