Площа Перемоги в Києві: від Євбаза до Галицької площі
Площа Перемоги, яку кияни знали понад сімдесят років під радянською назвою, а з 2023 року офіційно повернуто історичну назву Галицька площа, постає як справжній палімпсест столичної історії. Тут перетинаються вісім вулиць і два проспекти, а кожен камінь і кожна будівля зберігають відбитки різних епох — від жвавого базару ХІХ століття до радянських монументів і сучасного культурного центру з Національним цирком України. Цей простір у Шевченківському районі ніколи не був просто перехрестям: він завжди пульсував торгівлею, ідеологією, протестами й повсякденним життям міста.
Сьогодні площа залишається одним із найжвавіших транспортних вузлів столиці. Десятки автобусів, тролейбусів, трамваїв і маршруток сходяться тут, а неподалік — станція метро «Вокзальна» та Центральний залізничний вокзал. Обеліск на честь міста-героя Києва, з якого 2023 року зняли радянську зірку, стоїть як мовчазний свідок декомунізації. Навколо нього вирує сучасне життя: люди поспішають на роботу, діти біжать до цирку на виставу, а ввечері площа освітлюється вогнями й наповнюється голосами киян, які вже давно звикли до нової назви.
Для дослідників міської історії та звичайних прогулянщиків Галицька площа — це можливість доторкнутися до шарів київської ідентичності. Тут колись галасував Євбаз з його єврейськими торговцями, пахло прянощами з Галичини та звучала суміш мов. Пізніше радянська влада стерла базар і церкву, збудувала цирк та універмаг, а тепер місто повертає пам’ять про коріння. Кожна прогулянка тут — це коротка екскурсія крізь століття, де політичні рішення змінювали назви, а люди зберігали власні історії.
Як усе починалося: базар на західній околиці Києва
У середині ХІХ століття західна околиця Києва ще не була щільно забудована. Залізнична лінія вздовж річки Либідь і поява пасажирського вокзалу перетворили цю територію на привабливе місце для торгівлі. 1854 року міська влада офіційно дозволила тут базар. За п’ятнадцять років, 1869-го, площа отримала назву Галицька — адже саме звідси починався шлях у бік Галичини, одного з найважливіших торговельних напрямків того часу.
Місцеві жителі швидко дали місцю неофіційну, але дуже точну назву — Євбаз, або Єврейський базар. Тут торгували люди різних національностей, але особливо активно — єврейська громада Києва. Прилавки ломилися від галантійних товарів, тканин, прянощів, фруктів і ремісничих виробів. Базар став не просто ринком, а справжнім соціальним центром, де укладали угоди, обмінювалися новинами й формували міську культуру. До кінця ХІХ — початку ХХ століття Євбаз був одним із найколоритніших куточків Києва, де східні та західні традиції переплавлялися в один живий організм.
Поряд, у глибині кварталу біля Либеді, 1909–1910 років єврейська громада звела синагогу Галицького єврейського товариства. Ця будівля доповнювала атмосферу місця, де торгівля й духовне життя йшли пліч-о-пліч. Базар проіснував до середини ХХ століття, коли радянська влада почала його поступово ліквідовувати — спочатку в 1950-х, а остаточно в 1970-х під час прокладання трамвайних колій.
Унікальна Залізна церква та її трагічна доля
Однією з найяскравіших архітектурних домінант площі до радянських часів була Церква Іоана Златоуста, відома як Залізна церква. Її звели 1871 року за унікальною для того періоду технологією. Чавунні частини відлили на заводі в Санкт-Петербурзі, а потім зібрали в Києві архітектори Юргенс та Іконніков. Конструкція важила близько 85 тонн і стала однією з перших чавунних церков у Російській імперії. Храм вирізнявся стрункими формами, металевими деталями та куполами, які виблискували на сонці.
Церква стояла на місці, де сьогодні розкинувся сквер праворуч від Національного цирку України. Вона слугувала духовним центром для місцевого населення, зокрема парафіян базару. Проте 1931 року більшовицька влада ухвалила рішення про її знищення, а 1934-го храм остаточно зруйнували під приводом «реконструкції трамвайних шляхів». Насправді причиною стала ідеологічна кампанія проти релігійних споруд. Унікальна пам’ятка архітектури зникла назавжди, а на її місці з’явився сквер.
Сьогодні про Залізну церкву нагадує лише назва сусідньої вулиці — Золотоустівська. Архівні фотографії зберігають образ стрункого металевого храму, який контрастував із дерев’яними й цегляними будівлями навколо. Його знищення стало одним із перших актів радянського переписування міського ландшафту.
Радянські перетворення та поява назви «Площа Перемоги»
Після Другої світової війни радянська влада активно перебудовувала Київ. 1952 року площу перейменували на Площу Перемоги — на честь перемоги СРСР у німецько-радянській війні. Це рішення вписувалося в загальну хвилю ідеологічного перейменування. Старий базар остаточно ліквідували, а територію почали забудовувати монументальними спорудами.
У 1950–1980-х роках тут з’явилися Національний цирк України (саме на місці колишньої Залізної церкви), універмаг «Україна» та готель «Либідь». Ці будівлі втілювали типову радянську естетику: масивні форми, колони, широкі сходи. 1982 року, до 1500-річчя Києва, на площі встановили обеліск на честь міста-героя. Монумент прикрашала п’ятикутна зірка, яка символізувала радянську ідеологію.
Площа стала важливим транспортним і церемоніальним простором. Тут проходили демонстрації, військові паради та міські свята. Радянська влада намагалася стерти попередню історію Євбаза та церкви, натомість створюючи новий, «переможний» образ місця.
Останній радянський парад та символ кінця епохи
7 листопада 1990 року на Площі Перемоги відбувся останній військовий парад в історії Української РСР. Через студентські протести, пов’язані з Революцією на граніті, парад не змогли провести на Хрещатику. Його перенесли на площу Перемоги. Студенти на чолі з Олесем Донієм та Дмитром Тузовим влаштували пікет. Мітингувальників відтіснила міліція, близько тридцяти молодих людей отримали травми.
Цей парад став символічним прощанням з радянською епохою. Танки й солдати рухалися площею, а поруч лунали голоси протесту. Через рік Україна проголосила незалежність. Події 1990 року на Площі Перемоги досі згадують як один із яскравих моментів, коли місто почало повертати собі голос.
Декомунізація 2023 року: повернення історичної назви
У лютому 2023 року Київська міська рада ухвалила рішення повернути площі історичну назву — Галицька. Це стало частиною широкої кампанії декомунізації, яка активізувалася після 2014 року та особливо після повномасштабного вторгнення Росії 2022-го. Разом із площею перейменували й однойменний проспект на Берестейський.
4 листопада 2023 року з обеліска зняли радянську зірку. Елементи зірки передали на зберігання до Державного музею авіації імені О. К. Антонова. Цей жест завершив символічне очищення монумента від ідеологічного нашарування. Сьогодні обеліск стоїть чистішим, нагадуючи про подвиг Києва під час Другої світової війни без радянської символіки.
| Рік | Назва або подія | Короткий опис |
|---|---|---|
| 1869 | Галицька площа | Офіційна назва через шлях до Галичини |
| 1871 | Залізна церква | Унікальний чавунний храм на Євбазі |
| 1952 | Площа Перемоги | Радянське перейменування |
| 1982 | Обеліск місту-герою | Встановлено до 1500-річчя Києва |
| 1990 | Останній парад | Події 7 листопада з студентськими протестами |
| 2023 | Галицька площа | Повернення історичної назви та зняття зірки |
Галицька площа сьогодні: транспорт, культура та міське життя
Сучасна Галицька площа — це динамічний вузол, де зустрічаються історія й повсякденність. Тут зупиняються трамваї маршрутів 1, 3, 15, 18, тролейбуси 4, 5, 7, 8, 17 та численні автобуси й маршрутки. До площі легко дістатися від станції метро «Вокзальна» — всього 10–12 хвилин пішки або одна зупинка транспортом. Близькість до Центрального вокзалу робить її зручною точкою для приїжджих.
Головною культурною домінантою залишається Національний цирк України. Тут регулярно проходять яскраві вистави, гала-шоу та дитячі програми. У 2026 році цирк продовжує працювати в звичному режимі, пропонуючи киянам і гостям міста магію арени просто в центрі історичного району. Поруч — обеліск, сквери та комерційні будівлі, де можна випити каву або придбати сувеніри.
Прогулянка площею дозволяє відчути, як минуле й сучасне співіснують. Біля обеліска можна помітити сліди від знятої зірки — невелике нагадування про недавні зміни. А ввечері, коли вмикається підсвітка цирку, площа набуває особливої атмосфери: велична й водночас тепла, як старий друг, який пережив багато й залишився вірним собі.
Цікаві факти про площу Перемоги
- Залізна церква 1871 року була однією з перших чавунних церков у Російській імперії — її частини відливали в Петербурзі й доставляли до Києва для збирання.
- Євбаз вважався одним із найбагатонаціональніших ринків Києва: тут вільно звучали українська, російська, їдиш та польська мови.
- 7 листопада 1990 року парад на площі став останнім радянським військовим дійством у столиці УРСР і одночасно символом його краху через студентські протести.
- Обеліск 1982 року — єдиний монумент у Києві, з якого в рамках декомунізації зняли радянську зірку, зберігши при цьому сам пам’ятник.
- Національний цирк України розташований саме на місці зруйнованої Залізної церкви — архітектурна спадкоємність, про яку мало хто знає.
- Площа перетинає вісім вулиць і два проспекти, що робить її одним із найскладніших транспортних вузлів столиці.
- Після перейменування 2023 року кияни швидко адаптувалися до назви «Галицька», хоча старше покоління досі часто вживає «Площа Перемоги» у розмові.
Площа Перемоги, нині Галицька, продовжує жити своїм ритмом. Вона не застигла в минулому і не втратила зв’язку з ним. Кожен, хто проходить тут, мимоволі стає частиною цієї довгої історії — історії базару й церкви, парадів і протестів, радянських монументів і сучасного цирку. У цьому й полягає її особлива сила: бути місцем, де Київ розповідає про себе без зайвих слів, просто своїм виглядом, звуками та пам’яттю, що живе в кожному шарі асфальту й каменю.
